Агрокапітали дивляться на Захід – коментар Олександра Соколова, генерального директора Pro-Consulting. Forbes.net.ua
МХП Юрія Косюка – один із перших аграрних холдингів, які інвестували у створення виробництва в ЄС. Чи стане це трендом вітчизняної переробки?
«Новий ринок – це як новий будинок. У кожному – свої правила, стандарти і традиції», – каже Анастасія Соботюк, начальник відділу з роботи з інвесторами «Миронівського хлібопродукту» (МХП). Освоюватися в «новому домі» – на ринку країн Євросоюзу – компанія почала ще восени 2013 року, коли було відвантажено першу партію курячих тушок обсягом 18,5 т у Нідерланди. Цьому передувало кілька років боротьби українського виробника за право постачати свою продукцію в ЄС. І тільки влітку 2013-го холдинг МХП отримав такий дозвіл від Єврокомісії. А в березні цього року запустив у Нідерландах власне виробництво, інвестувавши у його створення близько $3,5 млн. Голландія до цього часу стала найбільшим ринком збуту української птиці в ЄС: 2015-го туди було експортовано 15 400 т курятини (з 27 859 т, проданих українцями в ЄС), і левова частка цього обсягу припадає на підприємства холдингу МХП.
«Миронівський хлібопродукт» не будував завод з нуля, а орендував приміщення у партнера. «Тут інстальовані дві лінії різання. Птицю вирощують і обробляють в Україні – на Вінницькій птахофабриці, партнер імпортує грудку птиці, а наше підприємство в Голландії надає послуги різання (відділення філе від кістки)», – розповідає Соботюк. Логістика, продаж і дистрибуція на території Євросоюзу – також за партнером.
Сьогодні виробництво працює в тестовому режимі, вивести його в операційну стадію заплановано через місяць. Поки що обсяг переробки становив близько 150–200 т на місяць. Працюючи на повну потужність, він може досягти 7000–8000 т на рік. Прогнозувати з більшою точністю в компанії наразі не беруться. «На цьому етапі відповісти важко, – пояснює Соботюк. – Умови ринку визначатимуть обсяги». Що підштовхнуло компанію, яка отримала довгоочікувану «візу» в Європу, до рішення розміщувати капітал за кордоном? В МХП стверджують, що запуск виробництва – це елемент їхньої експортної стратегії. «Відкривати спільні підприємства в різних куточках світу, щоб мати можливість правильно і вигідно управляти експортними продажами, посилити контроль над якістю продукції та підвищити рівень сервісу для наших клієнтів», – пояснює мотиви такого рішення Соботюк і конкретизує, що тепер у компанії з'явилася можливість продавати не тільки м'ясо птиці оптом, а й упакований продукт.
Але є, звичайно, й інші причини: ринок збуту ЄС виявився не цілком гостинним для продукції українського походження. МХП давно придивлявся саме до переробного заводу на ринку Євросоюзу, оскільки холдингу невигідно експортувати охолоджену курятину з України, каже старший аналітик інвестиційної компанії «АРТ Капітал» Андрій Патіота. «Є дві причини цього: дорога логістика і маленька квота на безмитне ввезення у країни Європейського союзу», – пояснює експерт.
У 2015–2016-х річна квота на постачання охолодженого м'яса птиці в Євросоюз становить 16 000 т (4000 т – у I кварталі 2016 року). Цього явно не вистачає: експортери використовують 100% квоти, а попит на їхню продукцію, як стверджують в асоціації «Союз птахівників України», становить не менш як 100 000 т на рік. Чинне мито в розмірі 1024 євро з тонни продукції, яке накладається на обсяги, поставлені понад квоту, робить поставки невигідними, стверджував раніше власник МХП Юрій Косюк. Щоправда, ще 20 000 т українці можуть поставити за квотою у вигляді заморожених курячих тушок, на які в Європі немає попиту.
Схоже, на реалізацію цього потенціалу і розрахована перша інвестиція МХП у Євросоюзі. «Перенесення останньої стадії виробництва курятини в ЄС дасть змогу компанії не втрачати частину доданої вартості, і, можливо, стати конкурентоспроможнішою навіть з урахуванням високого ввізного мита поза квотою для України», – резюмує Патіота.
Слідом за виробниками птиці інвестувати в бізнес на Заході можуть почати і переробники молока. Їм пощастило менше: молочні продукти і сири не потрапили до списку з 36 видів агропродукції, для яких ЄС ввів безмитні квоти ще два роки тому, і експорт лише для 10 компаній було дозволено тільки з початку 2016-го (пізніше – ще для двох).
До їхнього числа не потрапила компанія Станіслава Войтовича «Терра Фуд» – один із найбільших в Україні переробників молока. Але навіть якщо і потрапила б, шансів закріпитися на європейському ринку в українських молочників поки що небагато: занадто жорстка конкуренція, маркетинг і просування потребують надзусиль і витрат. Наразі єдину поставку молочної продукції в ЄС виконала компанія «Молочний альянс» Олександра Деркача. У квітні цього року пробне замовлення на кілька партій молока, сиру і масла різних брендів розмістила болгарська компанія. Про результати поки що не повідомляють, але якщо поставка і виявиться успішною, розгорнути бурхливу діяльність у Європі «Молочний альянс» все одно не зможе. Україна отримала на 2016 рік право безмитного постачання в рамках квот 2000 т продуктів з обробленого молока, 8000 т молока та йогуртів і 1500 т вершкового масла. Для порівняння: лише «Терра Фуд» виробляє на рік понад 110 000 т масла, 33 500 т твердих сирів, понад 60 000 т продукції з незбираного молока, а «Молочний альянс» – 6000, 21 700 і 113 600 т відповідно.
Можливо, цим пояснюються чутки, які з'явилися на ринку наприкінці весни, про те, що «Терра Фуд» розпочала виробництво сирів у Прибалтиці, на латвійському заводі Latvian Dairy. За інформацією латвійських ЗМІ, нині потужності підприємства дають змогу випускати 300 т сиру на місяць. Але завод готується до модернізації: має намір закупити обладнання для перероблення молока і виробництва сиру на круглу суму – 250 000 євро. Щоправда, в центральному офісі «Терра Фуд» спростували причетність до цього підприємства, але відразу кілька учасників ринку припустили, що інвестиція може належати не компанії, а особисто Войтовичу. Він не відповів на письмовий запит Forbes. Латвійські ЗМІ повідомляють, що в реєстрі власників володарем 70% акцій компанії Latvian Dairy зі статутним капіталом 350 000 євро значиться кіпрська Goforth Limited, а ще по10% належить трьом громадянам України – Станіславові Войтовичу, Андрієві Войтовичу та Сергію Ковальчуку.
«У загальному обсязі продажів у ЄС поставки української аграрної продукції не перевищують 4%. Потенціал зростання, звичайно, є, але здебільшого все впирається в невеликі квоти», – пояснює Олександр Соколов, генеральний директор Pro-Consulting. Найпомітніші постачальники пшениці, соняшникової олії, кукурудзи, цукру, продуктів аграрної переробки. Соколов зазначає, що ухвалення українською компанією рішення відкрити виробництво в ЄС можливе лише в разі розуміння, що вигода від перевищення європейських квот перевищуватиме втрати в собівартості продукції. «Але найважче – це відповідати європейським стандартам якості і бути готовими до перебудови бізнес-процесів усередині компанії, зокрема до прозорості», – каже експерт.
Жорсткі квоти – не завжди єдиний стимул до зовнішніх інвестицій. «Головний критерій локалізації виробництва для нас – це близькість до сировинної бази», – зазначає Тарас Барщовський, власник групи компаній T.B. Fruit. Наприкінці минулого року T.B. Fruit запустила завод у Молдові, інвестувавши у відкриття 15 млн євро.
Крім високої якості яблук – сировини для перероблення та виробництва соків, Барщовський називає ще одну причину, з якої в Молдові все склалося. «Ми дуже швидко отримали земельну ділянку і збудували. Уряд надав дуже хороші умови: безмитне ввезення устаткування і повернення ПДВ», – зазначає власник компанії. Із загальної сировинної бази Молдови обсягом 400 000 т на рік компанія розраховує переробляти 100 000 т першого року роботи і 200 000 т – другого. До того ж отримані соки першого віджиму можна буде без мита поставляти в Європу (квота на 2015-й для України – 10 000 т), за рахунок чого окупити проект планують за три-п'ять років.
Барщовський не зупиняється лише на яблуках: ще 10 млн євро він планує вкласти в перероблення персиків і томатів у тій же Молдові. Нові інвестиції підуть і в Польщу, де у T.B. Fruit вже є два заводи. Дотримуючись тієї ж стратегії – перебувати ближче до сировинної бази, Барщовський готує до запуску майданчик недалеко від Варшави, у місті Бжестовіц, де має намір переробляти 3000 т яблук на день.
Чи можна зробити прогноз щодо подальшої експансії українських аграрних інвестицій у Європу? Незалежні експерти не можуть дати універсальної відповіді. «Можливості виходу на ринки ЄС розглядає, звичайно, майже кожна компанія. Специфіка і можливості бізнесу у всіх різні, тому єдиного прогнозу немає», – каже Патіота. «З урахуванням тренду з переорієнтації на поставки в ЄС імовірність відкриття там нових виробництв, звичайно, є, особливо у сфері переробки. Купівля нового бізнесу – найшвидший варіант для входу на новий ринок», – вважає Соколов. «На це потрібні фінансові ресурси, і поки що мало хто в Україні може собі таке дозволити», – своєю чергою зазначає Микола Верницький, директор «ПроАгро».
Варто згадати, що основними експортерами інвестицій з України протягом багатьох років залишалися найбільші фінансово-промислові групи. Мова йде не тільки про складну структуру бізнесу, засновану на реєстрації компаній, які входять до їхнього складу, у найрізноманітніших податкових юрисдикціях, і не тільки про придбання власниками ФПГ нерухомості за кордоном. А ще й про купівлю зарубіжних комерційних активів і капітальні інвестиції.
Галузями інвестицій найчастіше виступали металургія і важка промисловість, а країнами (якщо відкинути явні офшори) – Росія, Польща, Грузія та учасники СНД. Після розриву економічних відносин з РФ і початку гострої кризи у видобувних галузях і важкій промисловості українським капіталам напевно знадобляться нові орієнтири. Імовірно, що відкриття українськими аграрними холдингами нових виробництв чи придбання наявних компаній у сфері переробки сировини або торгівлі харчовою продукцією в країнах Європейського союзу стане якраз тим напрямом, який дасть «новий дім» українським інвестиціям.
