За часів СРСР у Миколаєві, Феодосії та Севастополі існував найбільший центр військового суднобудування, де створювалися кораблі різних класів аж до авіаносців. Проте за роки незалежності український флот поповнився лише двома кораблями ще радянської розробки: у 1997 році в дію вступив корвет "Луцьк", а 2005-го - "Тернопіль". Причому в останньому випадку з моменту закладання до введення корабля до складу флоту минуло 14 років. Обидва корвети будувалися на "Ленінській кузні", тоді як профільні заводи в Миколаєві взагалі залишалися без замовлень. За таких умов в Україні майже не лишилося ні висококласних конструкторів, ні досвідчених військових суднобудівників. Кадри, що збереглися, не мають досвіду роботи з сучасними технологіями, які за п'ятнадцять років пішли далеко вперед. Тому можливість Міноборони здійснити за чотири роки свої амбітні плани викликає у фахівців великі сумніви.

В Україні з кожним роком зростає кількість застарілих боєприпасів, які підлягають обов'язковому знищенню. До 2012 року, за різними оцінками, їх кількість становитиме від 0,5 до 1 млрд. т. На створення потужностей, здатних переробити цей вибухонебезпечний вантаж, власних коштів країна не має. Тому для цього регулярно залучається фінансова допомога від міжнародних організацій. Такий штамп давно утвердився у виступах керівних осіб різних відомств, так чи інакше пов'язаних із цією проблемою. Світова спільнота в особі Трастового фонду НАТО "Партнерство в ім'я миру" вже профінансувала два проекти: знищення запасів стрілецької зброї (завершився в липні цього року) та знищення протипіхотних мін типу ПМН (проект було реалізовано в 2002-2003 роках). Але, як виявилося, навіть міжнародна підтримка не в змозі перемогти "цибульну цифру", яка проскакує у звітах, пов'язаних із виконанням планів утилізації.

Варто зазначити, що реалізація бронетанкової техніки – один із основних напрямків діяльності українських спецекспортерів. За останні роки Україна підписала контракти на постачання 50 БТР-94 до Йорданії (2000 р.), 90 БТР-ЗУ – до ОАЕ (з 2001 р.), 31 Т-72 – до Македонії (2001 р.), 20 БРДМ- 2 – до Замбії (2002 р.), 11 БТР-80 – до Анголи (2003 р.), 36 БМП-2 та 32 Т-72 – до Ємену (2003 р.) та на складання близько 1000 бойових машин з українських комплектуючих у М'янмі (2003 р.). За оцінками Sipri (Стокгольмського інституту оборонних досліджень) Україна здатна повною мірою забезпечити оновлення приблизно 90% номенклатури озброєння власного виробництва. Причому, зазначають експерти, відмінними рисами техніки є її модульність, універсальність, простота виготовлення, експлуатації та ремонту, а також невисока вартість.

Серед експортованої з України техніки - літаки спеціального призначення, газові турбіни, авіаційні двигуни, високоточні засоби ураження та міліметрова радіолокація. Лідерами із закупівель озброєнь українського виробництва, окрім Росії, є Китай, Пакистан, Індія, Алжир та Єгипет. Китай – головний покупець. Водночас світовий ринок озброєнь продовжує розвиватись. За даними експертів СІПРІ, у період з 2002 по 2006 рік обсяг експорту зброї на планеті зріс удвічі. Дедалі більше країн здійснюють закупівлі складніших, високотехнологічних та високоточних систем озброєнь. А такими товарами поки що може похвалитися лише невелика група найрозвиненіших країн.

Стокгольмський міжнародний інститут дослідження миру (SIPRI) у своєму щорічному рейтингу країн – торговців зброєю вперше з 1993 року виключив Україну з десятки провідних світових експортерів. Перед початком щорічної процедури передачі державами-експортерами офіційної інформації до Реєстру звичайних озброєнь ООН (Unroca) шведська установа здійснює незалежну оцінку обсягів експорту. Цього року SIPRI провів оцінку обсягу експорту з України основних видів озброєнь, які за методикою інституту не враховують експорт усіх видів комплектуючих та боєприпасів, стрілецьких озброєнь, а також матеріалів та техніки "подвійного застосування". За винятком цих товарів, у рейтингу SIPRI-2007 минулого року український експорт подібної категорії оцінено у $133 млн., що вивело нашу країну на 15-те місце у світі.

Україна залишається одним із найбільших у світі постачальників комплектуючих до військової техніки. Саме ця стаття доходу поки що рятує вітчизняний збройовий бізнес від падіння обсягів експорту військової техніки. Так, наша країна постачає авіаційні двигуни до Китаю для нового китайського навчально-тренувального літака L-15. Підприємство «Мотор-Січ» комплектує авіадвигунами гелікоптери MH-17V-5 (що поставляються Росією до Венесуели), а також Мі-172 (для Кіпру). Україна в особі держоб'єднання «Зоря-Машпроект» постачає газові турбіни до РФ, яка у свою чергу продає військові кораблі до Індії. У цьому майже 90% підприємств ОПК країни перебувають у повній залежності від виробників кінцевої продукції, більшість яких у Росії.

На сьогоднішній день реалізація звільнених активів армії заморожена. Після торішнього конфлікту з ФДМУ, що виник на ґрунті того, хто ж має займатися реалізацією майна збройних сил, Міноборони звинуватили в непрозорості процесів продажу військового майна. У результаті 22 вересня 2006 року за рішенням Кабміну будь-яке відчуження, здавання в оренду військового майна, а також майна держпідприємств Міноборони було відкладено до створення Державного департаменту зайвого майна та земель. Окрема історія з держпідприємствами, які перебувають у сфері управління Міноборони. На сьогоднішній день їх 213, два з них мають статус казенних, а 20 внесено до переліку тих, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.