У сегменті ДДУ потужністю до 75 кВА 2007 р. обсяг експорту зріс порівняно з 2006 р. на 11 одиниць. Основними замовниками були підприємства Росії, Анголи. Обсяг експорту ДДУ потужністю 75-375 кВА у 2007 р. становив 10 шт. Порівняно з 2006 роком обсяг експорту в сегменті у грошах зріс більш ніж у 9 разів. У 2007 р. з України було експортовано 49 дизель-генераторних установок потужністю понад 375 кВт. Експорт до країн СНД становив 3 установки, експортні поставки до країн Європи становили 36 установок.
Акції машинобудівних підприємств продемонстрували рух, протилежний металургам. На тлі спроб порятунку машинобудівних гігантів старого та нового світла урядами країн та міжнародними організаціями українські виробники згортають виробничі програми з надією реалізувати хоч частину зробленого раніше.
Одне із провідних вітчизняних підприємств важкого машинобудування – Новокраматорський машзавод – починає працювати на склад. Українські підприємства ГМК вже відмовилися викуповувати вироблене для них обладнання. Є ймовірність, що невдовзі можуть відмовитися від раніше укладених контрактів та російські партнери НКМЗ.
Незважаючи на те, що криза ще повною мірою не дісталася машинобудівного комплексу України, підприємствам таки потрібен державний протекціонізм. Великі держзамовлення та надання дешевих кредитних ресурсів у держбанках може запобігти масштабній стагнації в машинобудуванні, на кшталт тієї, що спостерігалася у металургії.
Домінуючі у промвиробництві України та експорті сировинні галузі – металургія та хімія – виявилися безсилими перед обвалом ринків споживання цієї продукції. Банківський сектор та будівництво протримаються лише до першого великого банкрутства. Машинобудування та агропром можуть стати локомотивом, який витягне з кризи українську економіку. На тлі кризи єдина галузь, яка поки що «тримається» – це вітчизняне машинобудування.
Великий вплив має і рекламна підтримка. Дуже часто виявляється, що насос розкрученого виробника, виготовлений у Східній Європі та укомплектований китайським двигуном, виявляється на 10-20% дорожчим, ніж насос такої конструкції, але випущений менш відомим виробником у Західній Європі. Щодо змін цін на ринку, то практично всі імпортні насоси дорожчають щороку на 10-20%. Фахівці стверджують, що ринок у сегменті насосного обладнання для інженерних мереж зростає, проте щодо показників – погляди відрізняються. Протягом останніх 10 років спостерігається стабільне збільшення обсягу проданих відцентрових насосів європейського виробництва в середньому на 20-40 %. Пояснюється це збільшенням західних інвестицій в Україну, оновленням застарілого радянського обладнання на багатьох підприємствах для модернізації технологій та зменшенням витратності продукції.
Китайські та російські імпортери продовжують витісняти вітчизняних виробників водяних відцентрових насосів. Останні шукають нові ринки. 2007 р. для українського ринку відцентрових насосів пройшов під знаком експансії китайської та російської продукції. За даними Держкомстату, у 2007 р., порівняно з 2006 р., приріст обсягів імпорту з Китаю та Росії збільшився на 76,7% та 63,2% відповідно. У результаті в структурі імпорту частка товару, завезеного з Китаю, зросла з 29,5% до 43%, зазначимо, що експерти вважають ці показники дещо заниженими, оскільки на ринок надходить багато контрабандної продукції, а частка Росії - з 4,5% до 6 1%.
Документом передбачається реалізувати цілий комплекс заходів щодо поліпшення забезпечення населення питною водою нормативної якості. Відомо, що питне водопостачання України на 80% забезпечується за рахунок поверхневих вод. Проте наша держава має значні ресурси та підземні води, на базі яких може бути організоване питне водопостачання. Обсяг оцінених прогнозних ресурсів підземних вод становить 61 млн. 689,2 тис. м3 на добу, їх 15 млн. 883,57 тис. м3 на добу - експлуатаційні запаси.
Шляхів проникнення води у підземні приміщення кілька. По-перше, якщо фундамент виконаний монолітним способом з великим інтервалом часу при пошаровій заливці та між залитими шарами існують частинки ґрунту або будівельного сміття, що перешкоджають зчеплюваності бетонних шарів, то основними місцями проникнення води можуть бути холодні шви. Вода може проникати також через міжблокові шви, якщо фундамент виконаний з блоків. Поряд з цими факторами причиною постійного надходження води та вологи до стін часто може бути капілярний підсмоктування, що виникає через відмову гідроізоляційного покриття, тимчасової або постійної наявності ґрунтових вод внаслідок опадів або аварій на трубопроводах подачі або відведення води. При цьому в результаті досить потужного механізму спільної дії гідростатичного та осмотичного тисків і сил поверхневого натягу вода, що проникла в пори і капіляри, може підніматися на висоту 2,5-3 м від рівня контакту з водонасиченим шарів грунту. Все це призводить до просочування та насичення стін водою. Особливо від цього псуються стіни підвалів та цокольні поверхи, виконані з цегли або пористого каменю.
Незважаючи на падіння попиту на металопродукцію у світі, меткомпанії не відмовляються від закупівлі обладнання у машинобудівних підприємств. Останні також отримали «бонус» як падіння цін на сталь, витрати на яку досягають 15% від собівартості. Найбільші машинобудівні компанії не можуть однозначно визначити своє ставлення до падіння цін на сталь за останні місяці. З одного боку можна радіти – невеликий відпочинок від надвисоких цін на металопродукцію, що споживається. Під час попередніх стрибків цін на сталь темпи зростання доходів машинобудівних компаній знизилися на 16%.
Зберігати стару зброю може бути не тільки невигідно, але й небезпечно. В Україні це наочно демонструють щорічні вибухи та пожежі на складах боєприпасів. Попри це сьогодні на території країни зберігається понад 700 тис. тонн боєприпасів на 54 складах у різних регіонах. Тож від трагедії, подібної до вибухів у Новобогданівці чи пожежі в Лозовій, не застрахований жоден регіон країни. Хто винен, що Україна є суцільним складом застарілих боєприпасів, як їх утилізують, і хто на цьому заробляє?
У Росії історично хліба споживається більше, ніж у європейських країнах, тому випікання хліба та хлібобулочних виробів на невеликих пекарнях в даний час є досить прибутковим бізнесом. Загальний обсяг виробництва та споживання хлібобулочних виробів у Росії становить 9,0 млн тонн. Це наполовину менше, ніж 10 років тому, тобто. відзначається тенденція зниження споживання хлібобулочних виробів. Місткість хлібного ринку в Україні становить приблизно 4-4,5 млн. т на рік. Однак, якщо вірити даним, випікається його вдвічі менше. Порівняно з 1990 р. обсяги виробництва впали втричі та продовжують знижуватися.
Обладнання для професійного приготування їжі можна віднести до групи товарів стабільного попиту, не схильних до коливань ринку. Впливає лише рівень загального матеріального благополуччя: його зростання формує попит більш дороге і технологічне устаткування. Іноді відбувається сплеск ажіотажного попиту спецтовари (наприклад, устаткування суші-барів). Але загалом все стабільно: ринок обладнання для кухонь кафе, барів та ресторанів зростає до 20—30% щорічно. Минулого року він виріс на $300 млн. Експерти стверджують, що результати поточного року будуть ще більшими.
Сучасний бойовий бронетранспортер піхоти повинен мати двомісну броньовану вежу, двигун у лобовій частині корпусу праворуч чи ліворуч від водія та десантне відділення, звідки піхотинці, що сидять по обидва боки корпусу, поспішають через кормові броньовані двері. Однак тут БТР-3 успадкував усі слабкі місця своїх попередників. Його вежа ("бойовий модуль") управляється лише однією людиною. Це не дозволяє ефективно використовувати комплекс озброєння, що включає автоматичну гармату з двостороннім живленням, спарений кулемет, телекеровані протитанкові ракети, автоматичний гранатомет та блок димових гранатометів. БТР Guardian також зберіг вихід і посадку військовослужбовців через бортові двері і моторно-трансмісійне відділення, скомпоноване в кормі поряд з десантним (у разі загоряння машини через таке розташування моторного відсіку різко зростає небезпека, що всередині військовослужбовці згорять живцем).
За часів СРСР у Миколаєві, Феодосії та Севастополі існував найбільший центр військового суднобудування, де створювалися кораблі різних класів аж до авіаносців. Проте за роки незалежності український флот поповнився лише двома кораблями ще радянської розробки: у 1997 році в дію вступив корвет "Луцьк", а 2005-го - "Тернопіль". Причому в останньому випадку з моменту закладання до введення корабля до складу флоту минуло 14 років. Обидва корвети будувалися на "Ленінській кузні", тоді як профільні заводи в Миколаєві взагалі залишалися без замовлень. За таких умов в Україні майже не лишилося ні висококласних конструкторів, ні досвідчених військових суднобудівників. Кадри, що збереглися, не мають досвіду роботи з сучасними технологіями, які за п'ятнадцять років пішли далеко вперед. Тому можливість Міноборони здійснити за чотири роки свої амбітні плани викликає у фахівців великі сумніви.
В Україні з кожним роком зростає кількість застарілих боєприпасів, які підлягають обов'язковому знищенню. До 2012 року, за різними оцінками, їх кількість становитиме від 0,5 до 1 млрд. т. На створення потужностей, здатних переробити цей вибухонебезпечний вантаж, власних коштів країна не має. Тому для цього регулярно залучається фінансова допомога від міжнародних організацій. Такий штамп давно утвердився у виступах керівних осіб різних відомств, так чи інакше пов'язаних із цією проблемою. Світова спільнота в особі Трастового фонду НАТО "Партнерство в ім'я миру" вже профінансувала два проекти: знищення запасів стрілецької зброї (завершився в липні цього року) та знищення протипіхотних мін типу ПМН (проект було реалізовано в 2002-2003 роках). Але, як виявилося, навіть міжнародна підтримка не в змозі перемогти "цибульну цифру", яка проскакує у звітах, пов'язаних із виконанням планів утилізації.
Варто зазначити, що реалізація бронетанкової техніки – один із основних напрямків діяльності українських спецекспортерів. За останні роки Україна підписала контракти на постачання 50 БТР-94 до Йорданії (2000 р.), 90 БТР-ЗУ – до ОАЕ (з 2001 р.), 31 Т-72 – до Македонії (2001 р.), 20 БРДМ- 2 – до Замбії (2002 р.), 11 БТР-80 – до Анголи (2003 р.), 36 БМП-2 та 32 Т-72 – до Ємену (2003 р.) та на складання близько 1000 бойових машин з українських комплектуючих у М'янмі (2003 р.). За оцінками Sipri (Стокгольмського інституту оборонних досліджень) Україна здатна повною мірою забезпечити оновлення приблизно 90% номенклатури озброєння власного виробництва. Причому, зазначають експерти, відмінними рисами техніки є її модульність, універсальність, простота виготовлення, експлуатації та ремонту, а також невисока вартість.
Серед експортованої з України техніки - літаки спеціального призначення, газові турбіни, авіаційні двигуни, високоточні засоби ураження та міліметрова радіолокація. Лідерами із закупівель озброєнь українського виробництва, окрім Росії, є Китай, Пакистан, Індія, Алжир та Єгипет. Китай – головний покупець. Водночас світовий ринок озброєнь продовжує розвиватись. За даними експертів СІПРІ, у період з 2002 по 2006 рік обсяг експорту зброї на планеті зріс удвічі. Дедалі більше країн здійснюють закупівлі складніших, високотехнологічних та високоточних систем озброєнь. А такими товарами поки що може похвалитися лише невелика група найрозвиненіших країн.
Стокгольмський міжнародний інститут дослідження миру (SIPRI) у своєму щорічному рейтингу країн – торговців зброєю вперше з 1993 року виключив Україну з десятки провідних світових експортерів. Перед початком щорічної процедури передачі державами-експортерами офіційної інформації до Реєстру звичайних озброєнь ООН (Unroca) шведська установа здійснює незалежну оцінку обсягів експорту. Цього року SIPRI провів оцінку обсягу експорту з України основних видів озброєнь, які за методикою інституту не враховують експорт усіх видів комплектуючих та боєприпасів, стрілецьких озброєнь, а також матеріалів та техніки "подвійного застосування". За винятком цих товарів, у рейтингу SIPRI-2007 минулого року український експорт подібної категорії оцінено у $133 млн., що вивело нашу країну на 15-те місце у світі.
Україна залишається одним із найбільших у світі постачальників комплектуючих до військової техніки. Саме ця стаття доходу поки що рятує вітчизняний збройовий бізнес від падіння обсягів експорту військової техніки. Так, наша країна постачає авіаційні двигуни до Китаю для нового китайського навчально-тренувального літака L-15. Підприємство «Мотор-Січ» комплектує авіадвигунами гелікоптери MH-17V-5 (що поставляються Росією до Венесуели), а також Мі-172 (для Кіпру). Україна в особі держоб'єднання «Зоря-Машпроект» постачає газові турбіни до РФ, яка у свою чергу продає військові кораблі до Індії. У цьому майже 90% підприємств ОПК країни перебувають у повній залежності від виробників кінцевої продукції, більшість яких у Росії.