Зростання виробництва ДСП в Україні склало 41,6% Виробництво деревостружкових плит (ДСП) в Україні в січні-червні 2007 року зросло на 41,6% порівняно з аналогічним періодом 2006 року - до 802 тис. ум. куб. м. У тому числі ламінованих ДСП виготовлено 540 тис. ум. куб. м – на 43,9% більше, ніж у першому півріччі минулого року. Прес-служба Мінпромполітики зазначає, що випуск ДСП лідирує за темпами зростання у деревообробній промисловості України, приріст виробництва у якій за підсумками шести місяців загалом становив 30,3%.

Столичні забудовники переходять використання рідких штукатурок. Нинішнього року ходовим оздоблювальним матеріалом у Києві стали рідкі будівельні суміші, продаж яких зріс за шість місяців на 50–60%. Першими на нову тенденцію відреагували імпортери, які встигли суттєво наростити постачання та потіснити позиції місцевих виробників сухих сумішей. Останні мають намір найближчим часом взяти реванш, освоївши виробництво цього продукту на власних потужностях або розмістивши замовлення на виготовлення на стороні. Застосовувати рідкі штукатурки, які є відносно новим продуктом, столичні забудовники почали лише останніми роками. Тому грошова ємність цього ринку поки невелика, лише $4 млн за підсумками 2006 р.

в Україні було вироблено 1,15 млн. куб.м ДСП (за щорічної потреби 1,3-1,4 млн. куб.м), з яких 288 тис. куб.м було експортовано. Нестачу компенсували за рахунок імпорту - минулого року в Україну було завезено 435 тис. куб.м ДСП (див. "Імпорт ДСП..."). Щоб забезпечити потреби внутрішнього ринку, виробники ДСП в Україні збільшують обсяги виробництва. За 9 місяців 2006 р. порівняно з аналогічним періодом 2005 р. вони збільшилися майже на 10% (див. "Виробництво ДСП в Україні..."). Однак навіть якщо дефіцит буде усунено, недоліком вітчизняної плити часто залишається низька якість. "Українські ДСП хоч і дешевші за імпортні мінімум на 10%, але, як і раніше, за якісними характеристиками часто їм поступаються"

Обсяг внутрішнього ринку експерти оцінюють у 30-35 млн. кв. м на рік. За інформацією операторів, "Уніпліт" випускає 10 млн кв. м плит на рік, "Фанпліт" – 12 млн. кв. м (потужності обох підприємств завантажено практично на 100%). Тому, "щоб отримати плити, нам доводиться вистоювати величезні черги і в "навантаження" брати фанеру", - нарікає пан Добринін. За чутками, "Уніпліт" якраз і затіяв антидемпінгове розслідування для того, щоб отримати інвестиції на модернізацію лінії з виробництва ДВП. На це до 2009 р. планується витратити близько $7 млн. Як уже було сказано, керівництво ТОВ "Уніпліт" поговорити на цю тему відмовилося. Споживачі плит побоюються, що українські виробники ДВП за таких тепличних умов підвищать вартість своєї продукції. Бізнесмени стверджують, що вони мають можливість ввозити російські ДВП під іншим, близьким до змісту, митним кодом.

Сталося те, що, власне, і мало статися: імпортери перенаправили свої поставки, і з весни 2005 р. польські та словацькі ДСП реекспортували в Україну через Німеччину та Австрію, та ще й із заниженням митної вартості. Боротися із заниженням інвойсів, на думку президента "Мебельдеревпрому" Сергія Сагаля, можна лише запровадженням мінімальних митних цін, причому не для окремих країн, а для всіх постачальників ДСП. Минулого року, за інформацією Держмитслужби, ціни на імпортні ДСП коливалися від $80 до $350 за 1 куб. "Коливання цін у такому діапазоні просто неможливе, отже, мало місце заниження інвойсу, - заявив Сергій Сагаль і резюмував: - Тому ми пропонуємо встановити мінімальну вартість на всі ламіновані ДСП у розмірі $200 за 1 куб.м." Пропозиція про введення мінімальних цін на всі імпортні ДСП, незалежно від країни походження, на думку присутніх, унеможливлять реекспорт польських та словацьких плит.

Після введення в березні антидемпінгових мит на деревинно-стружкові плити з Польщі та Словаччини, від «сірого» імпорту та тіньового виробництва страждають уже не виробники ДСП, а меблярі. Однак і ті, й інші змогли наростити обсяги виробництва. Як зазначив президент асоціації «Меблідеревпром» Сергій Сагаль, 2005 р. для виробників меблів був більш ніж успішним. Лише за дев'ять місяців було вироблено меблів на 1282,4 млн., майже стільки ж, скільки за весь 2004 р. (2004 р. меблів було вироблено на 1285,3 млн. — Авт.). А до кінця 2005 року меблярі сподіваються вийти на обсяг у $375 млн. На думку Сагаля стрімкому розвитку української меблевої промисловості сприяло збільшення попиту на меблі.

Зростання обсягів випуску деревно-стружкових плит, виробники яких зосереджені переважно в Західній Україні, зумовили поновлення виробництва в регіоні смол. До вже наявних заводів цього року додалися ще кілька нових проектів, які реалізують бізнесмени, які бажають заробити свою копійку на деревообробниках. Активність смольних бізнесменів пояснюється цілком очевидними причинами. У регіоні швидкими темпами розвивається виробництво деревинно-стружкових плит. Так, приріст випуску цієї продукції 2004 р. порівняно з 2003 р. становив 36%, а за підсумками першого півріччя 2005 р. — 22,4%. Приблизно в такій же пропорції зростає споживання смоли, що використовується при виготовленні плит. Такий розвиток подій не залишився непоміченим потенційними постачальниками сировини.

2002 року, за даними департаменту легкої, меблевої та деревообробної промисловості Мінпромполітики, виробництво ДСП зросло майже на 45%, зокрема, ламінованої та каптованої - на 70%. Такий стрімкий розвиток вітчизняної плитної галузі значною мірою пояснюється приходом до неї іноземних інвесторів. Завдяки їм, як очікується, найближчими роками нарешті буде задоволено попит внутрішнього ринку, який поки що перевищує можливості вітчизняних виробників. Наразі, з початком сезону пікових продажів (вересень-жовтень) найбільші виробники та імпортери зазначають, що повністю попит задовольнити не можуть.

Активно скасування ввізного мита на ДСП, що лобіюється, може стимулювати або погубити відразу два українські ринки. Обидва прогнози мають масу аргументів "за" та "проти". Залишається лише визначити, які з них переважать. Деревностружкова плита (ДСП) – це основний матеріал, що використовується при виготовленні меблів. У структурі витрат великих меблевих підприємств витрати на ДСП становлять приблизно 20-30%. Крім якості самої плити, важливу роль при виборі виробника ДСП відіграє наявність широкого асортименту товщин і декорів, що надаються. Донедавна українські виробники ДСП не могли забезпечити виконання цих умов на достатньому рівні, і тому українські меблярі здебільшого використовували імпортні ДСП.

Не хлебом единым, как известно, живет человек. Удовлетворив потребности в продуктах питания и одежде, среднестатистический потребитель обычно загорается идеей отремонтировать свое жилище или построить/благоустроить дачу. Бум, который уже не первый год наблюдается в «частном секторе» киевского рынка строительства и реконструкции, сделал очень популярными и посещаемыми супермаркеты строительных материалов, работающих в формате DIY (Do It Yourself). Всевозрастающий спрос на строительные и отделочные материалы подстегивает основных операторов данного рынка развивать свои сети супермаркетов формата DIY. Журналисты «КН» решили разузнать, в каком состоянии находится нынче этот специфический рынок торговой недвижимости и какое будущее ему прочат эксперты.

У найближчі кілька років на ринку очікують наплив нових гравців. Швидше за все, їхньою ключовою перевагою може стати комплексність послуг: від проектування та будівництва до обслуговування басейну після введення його в експлуатацію. Як показує практика, комплексна пропозиція для замовника, як правило, краща. "Ми йдемо стопами Росії. У наших сусідів вже виявлені лідери ринку, ми поки що таких назвати не можемо. Через кілька років вони визначаться, - запевняє Ігор Великий. - Темпи зростання ринку не знизяться і будуть як і раніше становити близько 30% на рік ". На думку Павла Бабича, також сприятиме розвитку ринку створення дієздатної законодавчої бази та дозвільної системи. Поки контролю немає, все залишається на совісті постачальників та виробників.

Україна, яка має одну з найкращих у світі технологій синтезу штучних алмазів, могла б стати одним із лідерів у виробництві якісного алмазного інструменту. Однак створення вертикально-інтегрованої виробничої компанії неможливе без залучення приватного капіталу. Низка цих покупок позбавила Україну чудової можливості провести консолідацію галузі та стати сильним гравцем на цьому ринку. Адже у своїй роботі всі приватизовані підприємства застосовують розроблену у Києві ще п'ятдесят років тому технологію синтезу штучних алмазів. Проте майже всі вони включені до виробничих ланцюжків іноземних компаній, які тепер використовують українські підприємства лише як сировинний придаток.

Сьогодні базарно-лоткова торгівля будматеріалами поступово витісняється спеціалізованими супермаркетами. Важливу роль процесі становлення цивілізованого ринку грає прихід іноземних інвесторів. Будівельні супермаркети поступово відбирають покупців у базарів та лотків. Підвищуються вимоги населення України не лише до процесу купівлі, а й до якості продукції. Супермаркети мають привабливіші умови торгівлі, широкий асортимент, додаткові послуги. На даний момент дати точну характеристику будівельному ретейлу складно через специфіку товару. Канали збуту та торгові формати постійно трансформуються. Якщо раніше торговці думали про місце ділянки для будівництва магазинів, зараз оператори вирішують питання розвитку регіональної мережі та входження нових гравців.

Споживачі пам'ятають, як у липні — серпні 2006 р. виник різкий дефіцит гіпсокартонних плит (ДКП), що спричинило підвищення оптових та роздрібних цін на них у 1,5-2 рази, а в деяких випадках і у 3 рази. Зокрема, у серпні стельовий гіпсокартон (габаритні розміри: 1,2 х 2,5 м х 9,5 мм) у будівельних магазинах коштував 45-48 грн., стіновий (1,2 х 2,5 м х 12,5 мм) ) - 48-55 грн. За лист стінового вологостійкого гіпсокартону (1,2 х 2,5 м х 12,5 мм) просили 63-75 грн. Тобто, залежно від виду ціна 1 кв.м гіпсопліти в середньому досягала 15-25 грн., тоді як раніше не перевищувала 8-11 грн. Через нестачу гіпсокартонних листів підрядники змушені були переносити терміни виконання будівельних робіт на один-три тижні. У другій половині вересня поточного року дефіцит почав поступово усуватись, і на сьогоднішній день його вже ніхто не відчуває.

Літній дефіцит гіпсокартону зненацька зіграв на руку столичним продавцям натяжних стель. Свій внесок у зміну споживчих переваг вніс і дефіцит гіпсокартону, що спостерігався цього літа, в результаті чого цей оздоблювальний матеріал подорожчав на 300%. Були моменти, коли його не можна було дістати, що для забудовників стало справжньою катастрофою. Тому деякі компанії запропонували клієнтам альтернативу як натяжних стель. В іншій столичній компанії кажуть, що з урахуванням фарбування вартість стелі гіпсокартонної доходить до $20, а матовий натяжний обходиться з монтажем в $25 за кв. м, тобто їх ціна відрізняється незначною мірою. А якщо будівельники, щоб уникнути появи тріщин, укладають гіпсокартон у два шари, то така стеля виходить навіть дорожчою за натяжний.

Дефіцит гіпсокартону, що спостерігався з середини цього літа, до кінця жовтня зійшов нанівець, а його вартість впала. Але експерти не виключають, що наступного року ситуація може повторитись. У будівельних компаніях стверджують, що ситуація почала стабілізуватися до середини жовтня, коли Knauf запустила в Соледарі (Донецька обл.) другий завод із випуску гіпсокартону, який дозволив їй збільшити потужності з 30 до 70 млн. кв. м на рік. Останні два-три тижні проблем із продукцією немає. Щоправда, це може бути пов'язане з закінченням будівельного сезону. При цьому ціни до колишнього рівня не впали. Вартість стельової плити в роздріб зараз становить 45-55 грн., а вологостійкою - 63 грн.

Українські будівельники зіткнулися із дефіцитом гіпсокартону. Він підігрівається відсутністю потужностей у виробників, які не в змозі задовольнити попит, що росте, і скороченням імпортних поставок. На тлі цього оптові ціни на гіпсокартон зросли на 15-20%, проте на ринку його більше не стало. Це дало можливість активізуватися перекупникам, які підняли ціни на 150-200%. Учасники ринку називають основною причиною виникнення дефіциту попит, що різко збільшився, на гіпсокартон. У 2006 році споживання гіпсокартону зросте на 40-50%, до 80-85 млн. кв. м. Водночас обсяги внутрішнього виробництва залишилися на рівні 2005 року – 25-30 млн. кв. м. Весь цей обсяг забезпечує єдиний виробник гіпсокартону в Україні – київський завод німецької компанії Knauf. У липні компанія мала намір відкрити другий завод у Донецькій області потужністю 40 млн. кв. м гіпсокартону на рік, проте перенесла його відкриття на серпень 2006 року.

Асортимент підпокрівельних плівок та мембран, представлений на українському ринку, призначений для застосування у різних видах покрівельних конструкцій. Наприклад, продукція "Гідробар'єр" - оптимальне рішення для простої неутепленої покрівлі та ідеальне для господарських будівель. Для котеджів та різного роду житлових та громадських будівель найкращим рішенням для покрівельної гідроізоляції є супердифузійна мембрана. Зокрема мембрана "Євробар'єр Плюс" - універсальна мембрана для покрівлі як на латах, так і на суцільному настилі. Не варто побоюватися того, що покрівельна конструкція із застосованою мембраною замість плівки виявиться дорожчою. Навпаки, при облаштуванні покрівлі зі звичайною плівкою потрібно більше дерева, ніж покрівлю з мембраною. І загальна вартість "пирога" у разі мембрани виявиться на тому ж рівні, що і вартість конструкції з плівкою, а іноді й нижчою. Необхідно пам'ятати про обов'язковість використання ще одного елемента утепленої конструкції - пароізоляції (наприклад, ТМ "Паробар'єр"), головним завданням якої є захист гідрофобного утеплювача від проникнення вологи всередині приміщення.

За різними даними, на українському ринку 95-97% підпокрівельних матеріалів імпортного виробництва. Використання підпокрівельного простору як житлове приміщення - явище для України не нове, проте популярним воно стало лише кілька років тому. Сьогодні мансарди облаштовують як у котеджній, так і у міській забудові. І якщо банальні горища не вимагали від будівельників застосування якихось спеціальних матеріалів, то обладнання мансардного приміщення передбачає обов'язкове використання підпокрівельних плівок. Даний матеріал покликаний продовжити термін служби утеплювача, оскільки останній при зволоженні втрачає свої теплоізоляційні характеристики, що негативно позначається на кліматі всередині приміщення.

Конкурентна боротьба між гігантами ринку розгортається не лише на рівні торгових марок, їхньої впізнаваності, іміджу, асортименту, цінової політики. На думку експертів, найбільші частки ринку утримують ті, хто може запропонувати найбільш повний пакет послуг. Тільки великі бренди та постачальники можуть забезпечити швидкий (до 24 годин) сервіс, витримати мінімальні терміни постачання, надати клієнту кваліфіковану консультаційну підтримку. Виведення ж нових гравців на ринок коштує надто дорого. Як правило, «брендові» товари надходять до нас із США, Західної Європи та Японії. У середній та нижчій ціновій ніші побутового інструменту за покупця борються виробники з Китаю, країн колишнього СРСР, а також українські заводи-виробники. Китайський, корейський та інший «жовтий» інструмент традиційно атакує стихійний ринок. Як правило, це «одноразові» торгові марки відповідної «одноразової» якості. Приємний виняток із правила - китайсько-турецька торгова марка DWT, вперше представлена ​​на ринку в 2002 році. Під цим брендом випускається доступний за ціною домашній інструмент, забезпечений гарантією виробника. Певна річ, з BOSCH його порівнювати некоректно, але для своєї ціни інструмент DWT дуже непоганий.